19 та 20 листопада 2012 року відбулася організована Представництвом фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні Міжнародна конференція "Місто вчора, сьогодні, завтра: пам'ять в урбаністичному просторі". Вашій увазі пропонується презентація кандидата соціологічних наук, доцента Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Олексія Мусієздова "Контекстуальність памятника".
У межах конференції нам, серед іншого, було запропоновано розглянути питання про інтеграцію пам'ятників у практики міської повсякденності. Чи втрачається при цьому їхня меморіальна функція, чи ні?
Я вважаю, що відповідати на це питання слід маючи на увазі відому тезу про те, що пам'ятник (як споруда) стає пам'ятником (як знак чи символ) лише у певному контексті.
Якщо підходити до питання теоретично - із розрізнення сфери повсякденності, з одного боку, й інших сфер досвіду, з іншого (за А. Шюцем, зокрема), то втрата меморіальної функції пам'ятника у повсякденності є невідворотньою. Так, коли ми говоримо, напримклад, "Зустрінемося у пам'ятника", то нам важливою є його функція як орієнтиру в міському просторі, а не його символічна цінність як власне пам'ятника. Це не відкидає меморіальну функцію як таку, просто остання актуалізується відповідними діями, які пов'язані з певним контекстом. Інакше кажучи, маємо накладання контекстів - зокрема, повсякденного та неповсякденного, - їхнє співіснування. Як приклад можна навести практику надання пам'ятникам альтернативних назв та реінтерпретацію пам'ятників взагалі.
![]() |
![]() |
Так пам'ятник маленькому Володі Ульянову доволі органічно став парковою фігурою біля дитячого майданчику (Харків).
Саме від контексту залежить, пам'ятником чому ми вважатимемо памятник - особливо це стосується архітектурних пам'яток. Так, наприклад, будівля Дому державної промисловості у Харкові (Держпром - див. на фото нижче) може вважатися одночасно пам'ятником і радянській епосі (з різними конотаціями), і конструктивізму як архітектурному напрямку, і технічним нововведенням, які були застосовані при його будівництві тощо.
Як відомо, існують й випадки несприйняття пам'ятників, коли не сприймається відповідний контекст та/або спосіб, у який він нав'язується. Так, у часи, коли президентом України був В. Ющенко, "згори" з'явилася ідея у кожному місті поставити пам'ятник, що увіковічував би ОУН-УПА. Оскільки тут жодних зв'язків з Харковом не було, то відшукали інформацію про те, що Р. Шухевич мав будівельну освіту, й місцем пам'ятника визначили дворик перед входом до Харківського національного університету будівництва та архітектури. Але щоби запобігти цьому, доволі швидко на цьому місці встановили пам'ятник архітектору О. Бекетову.
![]() |
Пам'ятник архітектору О. Бекетову (Харків) |
![]() |
Пам'ятник |
До цього йшлося про пам'ятники, які від початку мали меморіальну функцію, але існує немало пам'ятників, у яких ця функція відсутня. Так, зокрема, у Харкові можемо бачити Скрипаля на даху, Ю. Гагаріна, що виходить із магазину на проспекті Гагаріна, отця Федора, пам'ятник м'ячу та пам'ятник закоханим тощо (див. фото).
Очевидно, що одна з важливих функцій таких пам'ятників полягає не стільки в тому, щоби буди символом контексту, який за задумом ініціаторів їх встановленния має відтворюватись у пам'яті (хоча й це можливо), скільки в тому, щоби перетворити міський простір на "контекст" - зазвичай з метою подальшого його "продажу".
Очевидно, що одна з важливих функцій таких пам'ятників полягає не стільки в тому, щоби буди символом контексту, який за задумом ініціаторів їх встановленния має відтворюватись у пам'яті (хоча й це можливо), скільки в тому, щоби перетворити міський простір на "контекст" - зазвичай з метою подальшого його "продажу".
Таким чином, ще раз хотілося б наголосити на тому, що поза тим, якою є мета встановлення пам'ятника, завжди йдеться про певний контекст ("наратив", "дискурс" тощо), на який слід зважати при його аналізі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий