четверг, 29 октября 2009 г.

Соціологія і суспільство: чи потрібні вони один одному?

Мусієздов О. Соціологія і суспільство: чи потрібні вони одне одному? // Сучасний стан і перспективи розвитку соціології в Україні та Європі. Матеріали міжнародних соціологічних читань пам'яті Н.В.Паніної / За наук. ред. Є.І.Головахи та О.Г.Стегнія. - К.: Інститут соціології НАНУ, 2008. - С. 147-152.

Кожний хоче, щоби його інформували чесно, неупереджено, правдиво
й у повній відповідності з його поглядами (Г.К. Честертон)


Про варіант відповіді, який передбачав би, що соціології суспільство не потрібне, писати не дуже хотілося б, оскільки це ставить під сумнів рештки ясності щодо того, чим взагалі займається соціологія. Цю тему я б не назвав забороненою, але вона підходить радше для високоінтелектуальних рефлексій теоретиків, ніж для короткого есе. Хіба що можна згадати давно відому думку про те, що наука, власне, вивчає лише ту реальність, яку сама собі «винайшла», тому її зв'язок із дійсністю є проблемою. Не виняток, звичайно, і соціологія – як казав один мій добрий знайомий: «Оскільки «соціальна структура», яку ти вивчаєш, (як і інші наукові поняття) – лише інструмент для упорядкування досвіду, в даному випадку для наукового вираження відмінностей та нерівностей, то, виходить, що ти вивчаєш те, що сам ти й вигадав». У будь-якому випадку така неоднозначна думка має право на існування, однак виносити її за межі соціологічного співтовариства навряд чи має сенс. Тож на одне з питань можемо-таки дати ствердну відповідь: так, суспільство потрібне соціології.

Щодо відповіді на інше питання, то кому як не соціологам знати, що суспільство є надто складним, щоби так запросто шукати відповідей про нього. Звичайно тут виникає ціла низка запитань для уточнення, наприклад: Яка саме соціологія? Кому саме в суспільстві вона потрібна або ні? Для чого? Хто та чому про це говорить? І відповідати на ці питання можна по-різному.

Існує, наприклад, такий варіант відповіді. Соціологія є інструментом самоусвідомлення суспільства, тому вона йому потрібна. Тобто потрібна не комусь конкретно, а суспільству взагалі. При різних варіантах цієї відповіді (чи йдеться про Конта, чи про Баумана) мається на увазі, що соціологія та соціологи мають не просто робити свою роботу, а виконувати високу місію. Можливо, це й справді так, але стійке відчуття того, що така відповідь вигідна тим, хто висловлюється від імені суспільства, тобто соціологам, підводить до надто банального висновку: соціологія потрібна соціологам. Для чого? Можливі варіанти: задоволення власної цікавості, самореалізація, кар’єра та багатство (що навряд), бажання знайти «істину» та/або нав’язати іншим власне бачення суспільства тощо. Звичайно, соціологія як засіб для того, щоб говорити від імені суспільства потрібна не лише соціологам – таких немало.

Кому ж потрібна соціологічна якщо не істина, то хоча б інформація?

Якщо розглядати соціологію як систему виробництва певних знань, інформації, то, відповідаючи на питання щодо необхідності соціології суспільству, слід переформулювати його таким чином: кому і для чого потрібна інформація про суспільство? Можна сказати, що потрібна вона здебільшого для досягнення певних цілей, а не для задоволення цікавості. Цілями виступають певні ресурси, капітали, за які відбувається боротьба, а саме – економічний, політичний, культурний (науковий). Відповідно й маємо попит на інформацію про суспільство з боку економічних (здебільшого маркетингова інформація) та політичних (здебільшого «електоральна» інформація) суб’єктів. Саме вони готові платити за інформацію про суспільство, а говорячи про фінансування, можна сказати, що воно і є, напевне, чи не найголовнішим показником попиту на соціологічну інформацію, а отже і на соціологію у суспільстві.

Щодо ж інформації як засобу набуття культурного капіталу, то тут маємо певні особливості. По перше, культурний капітал формалізується у певних академічних ступенях та званнях, які не дуже залежать від кон’юнктури ринку (власне він формалізується саме для того, щоб від неї не залежати), тобто задля досягнення бажаного статусу достатньо однократного зусилля. По-друге, говорячи про соціологію, якщо у інших сферах інформація про суспільство є одним з факторів, які дають змогу вдало інвестувати ресурси, то тут вона сама є основним (хоча й не єдиним) ресурсом, за допомогою якого вчені конкурують одне з одним за (формалізоване або ні) визнання наукового (а також інколи й не дуже наукового) співтовариства. Тож, окрім економічних та політичних суб’єктів, соціологічна інформація потрібна (знову ж таки) самим соціологам.

Доречно було б поставити таке питання: якщо економічні та політичні суб’єкти платять за інформацію про суспільство, то чи платять за неї соціологи, враховуючи їхню зацікавленість у цій інформації? Чесно кажучи, таких не зустрічав. Звичайно, оскільки соціологи зазвичай самі й збирають цю інформацію, то певну частину роботи можна виконувати й безплатно, бо працюєш для себе. Але дуже важко провести дослідження лише власними зусиллями, не маючи грошей взагалі. Тож погляд звертається до спонсорів, а це – різні фонди (переважно закордонні) та держава.

Щодо фондів, то їхню зацікавленість у інформації про суспільство взагалі та наше суспільство зокрема (оскільки дуже вже нечасто наші соціологи досліджують не наші суспільства) обговорювати важко: можливо це просто непереборна цікавість, можливо далекі політико-ідеологічні наміри, можливо щось інше. Але у будь-якому разі закордонні фонди певним чином визначають і тематику досліджень, які вони фінансують, і нерідко й методи, якими має проводитися дослідження. Тож певні тематичні пласти так чи інакше залишаються без розробки.

Щодо держави слід говорити окремо. За переконаннями соціологів соціологічна інформація мала б бути потрібною державі задля реалізації її (держави) задач забезпечення загального блага. Але, оскільки держава не є чимось абстрактним, а завжди уособлюється з певними політичними суб’єктами, які прийшли до влади, то важко сподіватися, що їхні політичні цілі поступилися б справді задачам загального блага. До того ж люди зазвичай (і часто небезпідставно) покладають відповідальність за суспільні негаразди на державу. Тож державі, з одного боку, декларувати відмову від необхідності інформації про суспільство було б вочевидь безглуздо, а з іншого, з соціологічної інформації дуже нечасто можна зробити втішні для держави висновки про неї, а значить і чекати палкої любові від держави не доводиться. І такий стан «друзів-ворогів», як видається, не має підстав змінитися не лише найближчим часом, але й у далекій перспективі, оскільки це означало би або самобичування держави, або відмову соціології від соціально-критичної функції. Відповідно важко чекати від держави бажаного фінансування, оскільки хто ж захоче чути про себе невтішні висновки за власні ж гроші? А певний мінімум державою таки фінансується, але фінансуються, знову ж, не будь-які дослідження, а дослідження «актуальні» (для держави, звичайно). Решта покладається на вміння соціологів самим у відведених межах задовольняти власну цікавість.

Соціологам соціологія потрібна ще й тому, що соціологія, окрім того, що вона є системою виробництва інформації про суспільство, є також і навчальною дисципліною. Тому без соціології багато викладачів цієї дисципліни залишилися б без роботи. До того ж далеко не всі викладачі соціології є водночас спеціалістами з виробництва соціологічної інформації, тому їхня зацікавленість у соціології як навчальній дисципліні очевидна.

Тож, як бачимо, якщо говорити про інтереси тих чи інших соціальних груп, то можемо стверджувати, що певним групам соціологія таки потрібна для реалізації цих інтересів (в тому числі задля можливості говорити від імені суспільства як такого). Деякі з цих груп ще й готові платити за інформацію про суспільство.

Якщо ж розглядати соціологію, так би мовити, «менш інструментально», то соціологія може розглядатися як корисна з точки зору самоусвідомлення суспільства (що б це не означало). А також як певною мірою «виховний засіб», про що свідчить практика обов’язкового викладання соціології як навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах (що може бути потрактовано і як «гуманітаризація освіти», і як реалізація ідеологічної функції).

Особисто мені важко було б уявити собі суспільство, якому не потрібна була б інформація про себе в тому чи іншому вигляді. Більш того, як доводили, наприклад, Маркс або Луман, суспільство є такою системою, яка задля власного функціонування потребує певних уявлень про себе. Інша річ, що ці уявлення можуть бути далекими від істини, але й такі уявлення є функціонально необхідними. Звичайно, можливо, було б краще, якби ці уявлення відповідали б дійсності. Але, незважаючи на претензії соціології на монополію виробництва істинного знання про суспільство, слід добре усвідомлювати, що таких «істин» у складі соціології існує немало різних, про що свідчить, хоча б, поліпарадигмальність соціології. А нав’язування однієї з поміж інших, навряд чи приведе до бажаних наслідків. Можна сказати й так: з одного боку, без соціології залишилися б лише ідеології, а з іншого – чи не є соціологія сама ідеологією або специфічним полем боротьби ідеологій?

Тож потрібність соціології суспільству, зважаючи на усі згадані тут варіанти відповіді, завжди залишатиметься дискусійною.

Комментариев нет: