19 та 20 листопада 2012 року відбулася організована Представництвом фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні Міжнародна конференція "Місто вчора, сьогодні, завтра: пам'ять в урбаністичному просторі". Вашій увазі пропонується презентація кандидата соціологічних наук, доцента Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Олексія Мусієздова "Контекстуальність памятника".
У межах конференції нам, серед іншого, було запропоновано розглянути питання про інтеграцію пам'ятників у практики міської повсякденності. Чи втрачається при цьому їхня меморіальна функція, чи ні?
Я вважаю, що відповідати на це питання слід маючи на увазі відому тезу про те, що пам'ятник (як споруда) стає пам'ятником (як знак чи символ) лише у певному контексті.
Якщо підходити до питання теоретично - із розрізнення сфери повсякденності, з одного боку, й інших сфер досвіду, з іншого (за А. Шюцем, зокрема), то втрата меморіальної функції пам'ятника у повсякденності є невідворотньою. Так, коли ми говоримо, напримклад, "Зустрінемося у пам'ятника", то нам важливою є його функція як орієнтиру в міському просторі, а не його символічна цінність як власне пам'ятника. Це не відкидає меморіальну функцію як таку, просто остання актуалізується відповідними діями, які пов'язані з певним контекстом. Інакше кажучи, маємо накладання контекстів - зокрема, повсякденного та неповсякденного, - їхнє співіснування. Як приклад можна навести практику надання пам'ятникам альтернативних назв та реінтерпретацію пам'ятників взагалі.
Так пам'ятник маленькому Володі Ульянову доволі органічно став парковою фігурою біля дитячого майданчику (Харків).
Саме від контексту залежить, пам'ятником чому ми вважатимемо памятник - особливо це стосується архітектурних пам'яток. Так, наприклад, будівля Дому державної промисловості у Харкові (Держпром - див. на фото нижче) може вважатися одночасно пам'ятником і радянській епосі (з різними конотаціями), і конструктивізму як архітектурному напрямку, і технічним нововведенням, які були застосовані при його будівництві тощо.
Як відомо, існують й випадки несприйняття пам'ятників, коли не сприймається відповідний контекст та/або спосіб, у який він нав'язується. Так, у часи, коли президентом України був В. Ющенко, "згори" з'явилася ідея у кожному місті поставити пам'ятник, що увіковічував би ОУН-УПА. Оскільки тут жодних зв'язків з Харковом не було, то відшукали інформацію про те, що Р. Шухевич мав будівельну освіту, й місцем пам'ятника визначили дворик перед входом до Харківського національного університету будівництва та архітектури. Але щоби запобігти цьому, доволі швидко на цьому місці встановили пам'ятник архітектору О. Бекетову.
Пам'ятник архітектору О. Бекетову (Харків) |
Пам'ятник |
До цього йшлося про пам'ятники, які від початку мали меморіальну функцію, але існує немало пам'ятників, у яких ця функція відсутня. Так, зокрема, у Харкові можемо бачити Скрипаля на даху, Ю. Гагаріна, що виходить із магазину на проспекті Гагаріна, отця Федора, пам'ятник м'ячу та пам'ятник закоханим тощо (див. фото).
Очевидно, що одна з важливих функцій таких пам'ятників полягає не стільки в тому, щоби буди символом контексту, який за задумом ініціаторів їх встановленния має відтворюватись у пам'яті (хоча й це можливо), скільки в тому, щоби перетворити міський простір на "контекст" - зазвичай з метою подальшого його "продажу".
Очевидно, що одна з важливих функцій таких пам'ятників полягає не стільки в тому, щоби буди символом контексту, який за задумом ініціаторів їх встановленния має відтворюватись у пам'яті (хоча й це можливо), скільки в тому, щоби перетворити міський простір на "контекст" - зазвичай з метою подальшого його "продажу".
Таким чином, ще раз хотілося б наголосити на тому, що поза тим, якою є мета встановлення пам'ятника, завжди йдеться про певний контекст ("наратив", "дискурс" тощо), на який слід зважати при його аналізі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий